Сіу (народ)

Сіу Sioux
Червоний птах, близько 1908 року
Кількість	понад 150 тис. осіб
Ареал	США (Південна Дакота, Міннесота, Небраска, Монтана, Північна Дакота)  Канада (Манітоба, Саскачеван, Альберта)
Близькі до	Ассінібойни, стоні та інші сіуанські народи
Мова	Англійська, сіу
Релігія	Християнство (різні форми, в тому числі синктетичні), мідевівін

Сі́у (англ. Sioux, також: дако́та, лако́та — Ті, що Уклали Мир) — індіанський народ в США та Канаді. Резервації сіу розташовані на півночі США (Небраска, Міннесота, Південна Дакота, Північна Дакота, північний схід Монтани) та в південній Канаді (провінції Саскачеван і Манітоба).

Проживали на захід від озера Мічиган (штати Міннесота і Вісконсин). До середини XVII століття займали територію біля озера Міль-Лак і далі на захід до річки Міссурі.

Займалися загінним полюванням на бізонів. У XVIII столітті під тиском озброєних вогнепальною зброєю оджибва і крі, а також вилученням мисливських угіддь торговими факторіями на річках Де-Мойн, Міссісіпі і Міссурі, поступово переселялися на захід. До середини XIX століття займали території на заході Міннесоти, півночі Айови, Північну і Південну Дакоту, схід Монтани і Вайомінгу, північний схід Небраски.

Ділилися на східних і західних дакота. До цього часу діляться на 3 групи, що складаються з 7 племен:

• Східні (Санті, Ісан'яті, Східні Дакота) — Мдевакантони, Вахпетони, Вахпекуте, Сіссетони;
• Центральні (Західні Дакота) — Янктон і Янктонаі;
• Західні (Лакота) — Тетон (Оглала, Брюле, Хункпапа, Міннеконжу, Ітазіпчо, Охенонпа, Сіхасапа).

Центральні та західні сіу, запозичивши у сусідів культуру розведення мустангів, перейшли до кінного способу полюванні на бізонів і змінили традиційну культуру, ставши типовими представниками культури кочових індіанців Великих Рівнин. Східні дакота поєднували елементи кочівництва із землеробством, збиральництвом і рибальством. Громада (тхіошпайе), яка становила табір, включала сім'ї рідних, прийомних і двоюрідних братів (кожна нуклеарная сім'я проживала в тіпі), управлялася вождем (ітанчан) і радою (тіпі ійокіхе). Кілька громад об'єднувалися в підрозділи племені і племена. Для забезпечення порядку в таборі і, особливо, під час полювання призначалися «поліцейські» (акічіта), при перекочовці рухом керували виборні лідери (вакічонза), які також виступали суддями при внутрішніх суперечках. Існували чоловічі та жіночі союзи.

В основі традиційної релігії — віра в безособову силу (вакан-танка) та її прояви (вакан): енергію («те, що рухає»), сонце, місяць, вітер, ураган, камінь, землю тощо. Основний ритуал у західних і центральних дакота — річний Танець Сонця. Сучасні сіу здебільшого є християнами.

Договірні відносини з США, укладені на початку XIX століття. Порушення цих договорів через захоплення земель білими, винищення бізонів призводили до збройного опору дакота (Повстання сіу — 1862, Війна Червоної Хмари — 1866-1867, Війна за Чорні пагорби 1876-1877). Наприкінці 1870-х років дакота були остаточно переселені в резервації. Месіанський рух Танцю Духів спровокував різанину на струмку Вундед-Ні в 1890 році.

Сучасні дакота в резерваціях зайняті в сільському господарстві, мають доходи з грального бізнесу, здають землі в оренду. Більше половини дакота живуть у великих містах по всій території США. Активно беруть участь у політичних виступах.

У громадах сіу вважали, що дух померлого переходить у потойбічний світ. За традиційними віруваннями, вважалося, що ця духовна подорож розпочнеться після закінчення похоронних процедур і поминок протягом чотирьох днів. Родина та друзі брали участь у цьому чотириденних поминках, щоб супроводжувати дух до місця відпочинку. Раніше тіла не бальзамували, а клали на поховальне дерево протягом року, перед похованням в землю. Платформа для відпочинку тіла встановлювалася ​​на дерева або розміщена на чотирьох вертикальних стовпах, щоб підняти тіло над землею. Тіла були загорнуті в тканину разом із особистими речами померлих. Мерців завжди клали головою, спрямованою на південь. Члени племені говорили з тілом і пропонували їжу, ніби воно ще живе.^[1] Ця практика, разом із Танцем привидів, допомагала людям сумувати та поєднувати дух померлого з тими, хто був живий.^[2] Винятком, коли тіло закопували в землю відразу після їх смерті, була ситуація, коли людину вбивали: померлого клали в землю головами на південь, а обличчям вниз разом із шматочком жиру в роті. ^[2]

• 
• 
• 
• 
  Поховання вождя на похоронному помості

• Сіу // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Native American Heritage Association NAHA — Native American Heritage Association Charity Organization

Це незавершена стаття з етнології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

1. ↑ Wood, W. Raymond and Thomas D. Thiessen (1987): Early Fur Trade on the Northern Plains. Canadian Traders Among the Mandan and Hidatsa Indians, 1738-1818. Norman and London
2. ↑ ^{а б} Mooney, James. The Ghost Dance Religion and Wounded Knee. New York: Dover Publications; 1896