Північ і Південь (поділ світу)
Розподіл на північ і південь або Глобальна Північ і Глобальний Південь, іноді просто Північ-Південь — емпіричний поділ світу на заможніші північні і бідніші південні країни.
Найчастіше до Глобальної Півночі відносять Західну Європу (деколи — всю Європу), Сполучені Штати, Канаду, розвинені країни Азії (чотири «азійські тигри», Японія та Ізраїль) — а також Австралію та Нову Зеландію (хоча останні дві країни розташовані в Південній Півкулі і відносяться до Глобальної Півночі завдяки культурним характеристикам і рівнем економічного розвитку, які схожі до характеристик інших країн Глобальної Півночі). На противагу, до Глобального Півдня належать Африка, Латинська Америка і менш розвинені країни Азії.
Середньодушові доходи в 20 найбагатших країнах світу в 37 разів перевищують відповідний показник в 20 найбідніших країнах, при цьому за останні 40 років цей розрив подвоївся. За оцінками аналітиків Програми розвитку ООН, на початок XXI ст. сукупне багатство 225 найбагатших людей планети перевищувало 1 трлн доларів, що дорівнювало щорічному доходові 2,5 млрд бідняків, що складають 47% населення світу. Доходи 500 найбагатших людей у світі з переліку журналу «Forbes» перевищують загальний дохід 416 млн найбідніших людей світу. До Глобальної Півночі належать всі члени Великої вісімки і всі п'ять постійних членів Ради Безпеки ООН.
За оцінками Програми розвитку ООН, частка найбагатших країн в світовому ВВП становить 86%, частка середніх — 13%, а на частку найбідніших припадає лише 1%. Різні значення темпів економічного зростання призводять до збільшення розриву між багатими і бідними країнами. Наприклад, в 1960-ті роки рівень середньодушового доходу в середньостатистичній латиноамериканській країні становив приблизно одну третину доходу середньостатистичної розвинутої країни, сьогодні він становить 20%. У 1960-ті роки дохід типової країни, що розвивається, становив приблизно 12% від доходу типової розвинутої країни, зараз цей показник наближається до 5%[1].
Нерівність у рівні розвитку «Глобальної Півночі» і «Глобального Півдня» призводить до того, що основним напрямком трудової міграції в світі є міграція з Півдня на Північ.
Нерівність у рівні розвитку «Глобальної Півночі» і «Глобального Півдня» багато дослідників приводять як причину зростання антиамериканізму та ненависті до західної цивілізації в цілому, причину популярності ісламського фундаменталізму і поширення ісламістського тероризму.[2]
Розрив між північчю і півднем часто спостерігається всередині окремих країн. Типові приклади:
- Південний Казахстан і Північний Казахстан.
- Південна Італія і Паданія.
- Фландрія і Валлонія.
- Каталонія, Країна Басків і решта Іспанії.
- Нова Англія і південно-східні штати США.
Розрив між північними і південними регіонами помітний також в Мексиці, Франції, Іраку тощо. У Південній півкулі «навпаки» ці відмінності помітні в ПАР, Аргентині, Австралії.
- С. В. Гринько. «Півночі — Півдня» проблема // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4